Доктор Отто Кернберг — провідний світовий фахівець із трансферентно-орієнтованої психотерапії, психіатр, дослідник особистісних розладів. В інтерв'ю з Девідом Пудером він ділиться досвідом, пояснює суть сучасних методів діагностики та терапії, розкриває складні механізми формування характеру, наводить приклади з життя та власної практики.
– Девід: Докторе Кернберґ, дякую, що погодилися на розмову. Для початку розкажіть трохи про дитинство, життя в Австрії та еміграцію.
– Отто: Дякую за запрошення. Я народився у Відні 1928 року. У дитинстві жив під нацистською окупацією, пережив антисемітизм, насильство, бачив, як мою матір змусили мити вулицю на очах у натовпу. Ми втекли до Чилі за лічені дні до закриття кордонів. Ці події сильно вплинули на моє сприйняття світу, на мій інтерес до психіатрії та поведінки людей.
– Девід: Ваша родина та ранні роки міграції якось вплинули на вибір професії?
– Отто: Звісно. Мої батьки відрізнялися характером, батько був упевнений, що все переживемо, мама — тривожна та рішуча. Уже в Чилі я захопився медициною, зустрів видатного психіатра Ігнасіо Матте Бланко, був під впливом юнгіанців та фрейдистів. До психоаналізу прийшов дуже рано, після медичного факультету почав займатися науковою роботою з психотерапії, потім отримав грант і переїхав до США. Там, після багатьох досліджень, дійшов висновку, що для важких особистісних розладів ефективніший не стандартний психоаналіз, а структурована психотерапія.
– Девід: З чим пов'язані важкі розлади особистості, чому вони складніші за невротичні чи психотичні стани?
– Отто: Головна проблема — дифузія ідентичності. Це порушення інтеграції уявлень про себе та інших, розмиті внутрішні ролі. Витісняються та змішуються образи себе та близьких: люди, які пережили насильство, можуть самі ставати агресорами, повторюючи внутрішньо роль «жертва—агресор». Особистість формується не ізольовано, а як матриця відносин.
– Девід: Як ви прийшли до ідеї трансферентно-орієнтованої психотерапії?
– Отто: Я вивчав різні підходи — підтримувальну психотерапію, аналітику, когнітивні методи. Помічав, що пацієнти з важкими розладами потребують суворої структури та аналізу відносин. Створив спеціальне інтерв'ю для діагностики дифузії ідентичності, потім методику активної роботи з трансфером та контр-трансфером. Трансферентна психотерапія — це модифікований аналітичний підхід, який дозволяє опрацьовувати емоції, конфлікти та проекції безпосередньо у відносинах із терапевтом.
– Девід: Розкажіть про типові дефензивні механізми у «прикордонних» пацієнтів.
– Отто: Центральні механізми — примітивне розщеплення, проективна ідентифікація, ідеалізація та омніпотентний контроль. При розщепленні людина різко перемикається між любов'ю та агресією, не інтегрує почуття. Проективна ідентифікація — приписування власних нестерпних емоцій іншому, спроба контролювати їх через відносини. Усе це призводить до хаосу в комунікації, проблем у соціальній, сімейній, сексуальній сферах.
– Девід: Яким чином порушення інтеграції проявляється в інтимних та сексуальних стосунках?
– Отто: Такі пацієнти часто нездатні до тривалої близькості. Швидко втрачають інтерес, стосунки вкриті агресією та амбівалентністю, іноді чергується потяг до залежності з відторгненням. Сексуальне життя може бути фрагментоване, поєднується з агресією, маніпуляціями, частими зрадами, неможливістю довіряти партнеру. При цьому можуть бути тривалі залежні зв'язки з однією людиною, позбавлені пристрасті, але наповнені експлуатацією та емоціями.
– Девід: Чому важливо вчити пацієнта приймати свою агресію, а не просто давати «стратегії» обходу?
– Отто: Якщо людина не проживає свою агресивну сторону, вона виходить у симптоми, руйнує стосунки. Потрібно навчитися бачити в собі не лише позитивні, а й негативні сторони, інтегрувати любовні та агресивні імпульси, розуміти свої недосконалості. Наприклад, у сімейному конфлікті важливо вміти злитися, але зберігати почуття любові та цінності стосунків.
– Девід: Як ви оцінюєте роль заздрості в розвитку нарцисичних та прикордонних розладів?
– Отто: Заздрість — нормальне почуття, але у пацієнтів із ранніми дефіцитами прив'язаності вона стає домінуючою та руйнівною. Нестача любові в дитинстві породжує порожнечу, посилює агресію, призводить до нападок, знецінення інших, нездатності відчувати вдячність. Людина шукає любов лише через захоплення та визнання, але не вміє будувати глибокі зв'язки.
– Девід: Як змінюється «рефлексивна функція» та здатність до самоспостереження у пацієнтів, які проходять трансферентну психотерапію?
– Отто: Дослідження показують, що TFP унікально покращує рефлексивну функцію — вміння усвідомлено розрізняти свої суперечливі емоції, приймати внутрішні конфлікти та розвивати інтеграцію образу себе та інших. Пацієнт вчиться дивитися на свої реакції з відстані, будувати більш здорові стосунки, усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони.
– Девід: З якими труднощами в сім'ях або особистому житті найчастіше стикаються такі пацієнти?
– Отто: Хаотичні стосунки, перепади настрою, імпульсивність, руйнівні конфлікти. Сприйняття себе та інших піддається крайнощам, часто людина не здатна зберегти прив'язаність у складний момент, руйнує контакти, повторює травматичні сценарії, не розуміє причин власних переживань.
– Девід: Яку пораду ви дали б психологам та пацієнтам у роботі з особистісними розладами?
– Отто: Головне завдання — допомогти людині прийняти відповідальність за свої вчинки, навчитися будувати глибокі стосунки та берегти себе. Не уникати складних емоцій, включаючи агресію, вчитися інтеграції та прийняттю суперечностей, формувати зрілу рефлексивність. Терапія потребує часу, роботи над собою, довіри та конструктивного діалогу.
– Девід: Дякую за розгорнутий діалог та унікальні пояснення. Ваш досвід безцінний для лікарів та пацієнтів.
– Отто: Дякую за інтерес та довіру. Нехай кожен шукає свій шлях до цілісності, не боячись бачити різні сторони себе та інших.