У новому випуску експерт каналу «Здоров’я з розумом» Ольга Апрелкова зустрічається з психологинею, кандидаткою соціологічних наук Анеттою Орловою. Тема бесіди — самооцінка, самоцінність та їхній вплив на якість життя, кар’єру, лідерство та емоційне благополуччя. Розмова наповнена особистими прикладами, роздумами та практичними рекомендаціями.
– Ведуча: Привіт, друзі, ви на каналі «Здоров’я з розумом». Мене звати Ольга Апрелкова, я президент університету освітньої медицини, бізнес-експерт, клінічний і практикуючий психолог. Сьогодні нашим експертом зі складної, але актуальної теми є Анетта Орлова, кандидат соціологічних наук і практикуючий психолог. Тема нашої сьогоднішньої бесіди — самооцінка та самоцінність. Анетто, вітаю!
– Гість: Вітаю, Ольго, дуже приємно!
– Ведуча: У нас аудиторія думаюча і прогресивна, тому почнемо з визначення понять. Що ж таке психологічне та ментальне здоров’я?
– Гість: Психологічне здоров’я — це здатність людини витримувати виклики життя, справлятися з ними і швидко повертатися до стану внутрішнього спокою. Наше Я постійно зазнає зовнішнього тиску, потрібно поводитися в суспільстві, балансувати спокуси і знаходити рівновагу між тим, що віддаємо світу і що отримуємо від нього. Психологічне здоров’я — це здатність залишатися адекватним, раціональним, незважаючи на коливання, і швидко повертатися до внутрішнього балансу.
– Ведуча: А як ви розрізняєте психологічне та соціальне здоров’я?
– Гість: Ментальне здоров’я — це насамперед внутрішнє відчуття себе. Соціальне здоров’я — спосіб взаємодіяти з іншими: як ми поводимося в групі, у конфлікті, при фрустрації, при труднощах. Рівень соціального здоров’я — це те, які емоції ми транслюємо і захоплюємо, яку групу обираємо, який зворотний зв’язок отримуємо. Одного без іншого не буває: ментально здорова людина, яка потрапила в токсичні обставини, може з часом і сама відчути погіршення стану.
– Ведуча: Самооцінка зазвичай вважається соціальною категорією, але в чому її істинна природа?
– Гість: Самооцінка — це складний конструкт, що включає когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний — те, що ми думаємо про себе, емоційний — як відчуваємо себе в значущих ситуаціях, поведінковий — як себе проявляємо. Наприклад, жінка може вважати себе красивою, але у важливій для неї обстановці відчути сумніви. Самооцінка формується як ставлення до себе, але не може бути без соціального життя, ідеалів і зворотного зв’язку.
– Ведуча: Чи вірно, що самооцінка — коливний і мінливий стан?
– Гість: Абсолютно. Самооцінка — живий, мінливий стан. Вона залежить від зворотного зв’язку, нашого психологічного ресурсу, стресових обставин і успіху в різних сферах. Високий ресурс — висока самооцінка, переживання або розлучення — удар по самооцінці. Вона завжди коливається, і це нормально.
– Ведуча: А як самооцінка пов’язана з упевненістю в собі?
– Гість: Це близькі поняття. Упевненість у собі зазвичай говорить про адекватну самооцінку з позитивною Я-концепцією. Я добре до себе ставлюся, у мене позитивні переконання, я і до світу позитивно налаштований, можу проявляти себе вільно. Самооцінка притаманна людям із хорошим ядром особистості, але може знижуватися внаслідок травм або складних обставин. Людям із вродженою тривожністю підвищити самооцінку важче.
– Ведуча: Як самооцінка впливає на фізичне здоров’я?
– Гість: Дуже сильно. Психіка і тіло пов’язані безпосередньо. Низька самооцінка — залежність від чужої думки, нездатність сказати "ні". Постійний стрес призводить до психосоматичних захворювань, агресія може заводитися всередину, проявлятися через хвороби. Проблеми зі шкірою, щитовидкою, аутоімунні захворювання — часто наслідок внутрішньої агресії, невиражених емоцій, ментального перенапруження.
– Ведуча: Чим відрізняється самоцінність від самооцінки?
– Гість: Самоцінність — дуже здорове поняття. Якщо самооцінка передбачає оцінювання себе, то самоцінність — це прийняття, право бути в цьому світі. Я цінний за фактом народження, поза ідеалом і поза оцінкою. Самоцінність — дозвіл бути недосконалим, радіти собі та іншим, відчувати задоволення поза порівнянням. Це фундаментальна річ, яка робить життя приємним.
– Ведуча: Виходить, самоцінність — це стабільний внутрішній стан, а самооцінка може змінюватися?
– Гість: Так. Самоцінність — основа, яка не залежить від перемог чи невдач і не змінюється щодня. Ключове завдання — виробити глибоке переконання, що ніхто не може бути ідеальним, і прийняти свою неідеальність та унікальність.
– Ведуча: А як відрізнити самоспівчуття від жалю до себе?
– Гість: Жаль до себе — поведінковий формат, часто з негативною конотацією, відчуттям слабкості. Самоспівчуття — турбота про себе, прийняття себе недосконалим і підтримка самого себе. Це не виправдання ліні, а здатність витримати власні недосконалості. Культури по-різному інтерпретують ці якості, але важлива готовність йти далі після помилки, а не застрягати в ролі жертви.
– Ведуча: Жертовна позиція — як вийти з неї і прийти до самоспівчуття?
– Гість: Багато перфекціоністів через усвідомлену роботу можуть навчитися ставитися до себе краще, підвищити якість життя. "Жертви" діляться на тих, хто не бажає брати відповідальність, і тих, хто готовий змінювати сценарії. По-справжньому жертві потрібна і психологічна, і соціальна підтримка, щоб вибратися зі складних обставин.
– Ведуча: Як самоцінність пов’язана з почуттям власної гідності?
– Гість: Прямо пов’язані. Почуття власної гідності — це усвідомлення, що людина гідна хорошого, але не почуття переваги. Самоцінність і гідність взаємодоповнюють одна одну, формують манеру триматися, говорити, обирати коло спілкування.
– Ведуча: А генетика впливає на ці якості?
– Гість: Так, до 50% передається у спадок, частина — генетично, частина — через поведінкові стратегії сімейної системи. Але більша частина залежить від нас самих: навіть якщо змінити 20% із цих 50, це вже величезна трансформація.
– Ведуча: Розкажіть про ваш особистий шлях — як ви справлялися з тривожністю і працювали над упевненістю в собі?
– Гість: Від природи я була тривожною дитиною: перший рік життя був для батьків складним, це вплинуло на мене. У дитинстві стикалася з переживаннями, неідеальністю, навіть зіткнулася з питаннями національної ідентичності. Були моменти травм, зміна місця проживання, зайва вага, складнощі в підлітковому віці. Працювала над собою, незважаючи на радянське виховання, травми та критику, пройшла шлях від заперечення до прийняття себе та власної цінності.
– Ведуча: Виходить, навіть дитячі травми можуть стати точкою зростання та унікальності?
– Гість: Так. Пережиті травми надають унікальності. Лідерські якості, толерантність до труднощів — основні фактори, що дозволяють подолати травматичний досвід. Якщо травм занадто багато, людина може не впоратися без допомоги. Базова любов у сім’ї слугує серйозною опорою для подолання труднощів.
– Ведуча: Лідерство та впевненість у собі — чи пов’язані ці поняття?
– Гість: Упевненість у собі може бути без лідерства, а лідерство без упевненості — частіше нездорове, через придушення інших. Жіноче лідерство — більш турботливе, партнерське, адаптивне, засноване на емпатії, чоловіче — на цілеспрямованості та динаміці. У кожному з нас є обидві якості, і правильна адаптація — ключ до успіху та гармонії.
– Ведуча: Хто успішніше влаштовує особисте життя — жінки з більш жіночою чи чоловічою мовою?
– Гість: Краще справляються жінки з м’якими, метафоричними, емпатійними мовленнєвими тактиками. Чоловічі мовленнєві стратегії — менше успіху в особистому житті. Баланс і вміння керувати мовленням — дуже важливий навик.
– Ведуча: Сильна і незалежна жінка — це дійсно внутрішній стан чи маска?
– Гість: Все індивідуально. Деяким жінкам дійсно комфортно з цим образом, а для інших — зовнішня компенсація. По-справжньому вільні та сильні жінки рідко виставляють це напоказ і не роблять із цього тренд.
– Ведуча: Що ви думаєте про скляну стелю для жінок?
– Гість: Це не стільки пов’язано з упевненістю в собі, скільки із соціальними стереотипами. Жінки часто недооцінюють себе, а в бізнесі ситуація поступово змінюється. Важливо самому визначити, який статус потрібен, і до якого типу відносин тяжіти: рівноправного чи ієрархічного. Побічно все ж таки пов’